Холодний ЯР. 

У всякого своє лихо, 
І в мене не тихо: 
Хоч не своє, позичене, 
А все-таки лихо, 
Нащо б, бачся, те згадувать, 
Шо давно минуло, 
Будить бознає вколишнє,— 
Добре, що заснуло.
Хоч би й Яр той; вже до його 
І стежки малої 
Не осталось, і здається, 
Що ніхто й ногою 
Не ступив там; а згадаєш, 
То була й дорога 
З манастиря Мотриного 
До Яру страшного. 
У Яру колись гайдамаки 
Табором стояли, 
Лагодили самопали, 
Ратища стругали. 
У Яр колись сходилися, 
Мов із хреста зняті, 
Батько з сином, і брат з братом — 
Одностайне стати 
На ворога лукавого, 
На лютого ляха. 
Де ж ти дівся, в Яр глибокий, 
Протоптаний шляху? 
Чи сам заріс темним гаєм, 
Чи то засадили 
Нові кати, щоб до тебе 
Люди не ходили 
На пораду, що ім діять 
З добрими панами, 
Людоїдами лихими, 
Новими ляхами? 
Не сховаетеї над Яром 
Залізняк вітас, 
Та на Умань поглядав, 
Ґонту вижидав. 
Не ховайте, не топчіте 
Святого закона! 
І не кличте преподобним 
Лютого Нерона, і  
Не славтеся царевою 
Святою війною, 
Бо ви й сами не знаєте, 
Що царики коять, 
А кричите, що несете 
І душу, і шкуру 
"За отечество!" Їй-Богу, 
Овеча натура ї 
Дурний шию підставляв 
Й сам не знав, за що. 
Та ще й Ґонту зневажав 
Ледаче ледащо: 
— Гайдамакі— не воїни, — 
"Разбойніки, ворни 
Пятно в нашей історіі!.." 
Брешеш людоморе! 
За святую правду, волю 
Розбійник не встане; 
Не роскує закований 
У ваші кайдани 
Народ темний, не заріже 
Лукавого сина; 
Не розібьв живе серце 
За свою краіну! 
Ви розбійники неситі, 
Голодні ворони! 
По якому правдивому, 
Святому закону 
І землею, всім даною, 
І сердешним людом 
Торгуєте? Стережіться ж, 
Бо лихо вам буде, 
Тяжке лихої Дуріть дітей 
І брата сліпого. 
Дуріть себе, чужих людей, 
Та не дуріть Бога! 
Бо в день радости над вами 
Роспадеться кара, 
І повіє новий огонь 
з Холодного Яра!