Холодний ЯР. У всякого своє лихо, І в мене не тихо: Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо, Нащо б, бачся, те згадувать, Шо давно минуло, Будить бознає вколишнє,— Добре, що заснуло. Хоч би й Яр той; вже до його І стежки малої Не осталось, і здається, Що ніхто й ногою Не ступив там; а згадаєш, То була й дорога З манастиря Мотриного До Яру страшного. У Яру колись гайдамаки Табором стояли, Лагодили самопали, Ратища стругали. У Яр колись сходилися, Мов із хреста зняті, Батько з сином, і брат з братом — Одностайне стати На ворога лукавого, На лютого ляха. Де ж ти дівся, в Яр глибокий, Протоптаний шляху? Чи сам заріс темним гаєм, Чи то засадили Нові кати, щоб до тебе Люди не ходили На пораду, що ім діять З добрими панами, Людоїдами лихими, Новими ляхами? Не сховаетеї над Яром Залізняк вітас, Та на Умань поглядав, Ґонту вижидав. Не ховайте, не топчіте Святого закона! І не кличте преподобним Лютого Нерона, і Не славтеся царевою Святою війною, Бо ви й сами не знаєте, Що царики коять, А кричите, що несете І душу, і шкуру "За отечество!" Їй-Богу, Овеча натура ї Дурний шию підставляв Й сам не знав, за що. Та ще й Ґонту зневажав Ледаче ледащо: — Гайдамакі— не воїни, — "Разбойніки, ворни Пятно в нашей історіі!.." Брешеш людоморе! За святую правду, волю Розбійник не встане; Не роскує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина; Не розібьв живе серце За свою краіну! Ви розбійники неситі, Голодні ворони! По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихої Дуріть дітей І брата сліпого. Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога! Бо в день радости над вами Роспадеться кара, І повіє новий огонь з Холодного Яра! |